Чи заберуть трудові мігранти з Азії робочі місця в українців: реалії ринку праці
Український ринок праці сьогодні перебуває в стані глибокої структурної кризи. Повномасштабна війна призвела до одразу кількох потужних факторів, які суттєво скоротили кількість працездатного населення: мобілізація, масова міграція українців до країн Європейського Союзу, внутрішнє переміщення та демографічні втрати. Ми запитали в керівників HR відділу та відділу по роботі з персоналом компанії “Хаскі Менеджмент” про реалії ринку праці в Україні, та підсумували для вас все в одній статті.
HRD компанії “Хаскі Менеджмент” Вікторія Кулибаба про реалії ринку праці
Найбільш болісно ці процеси відчуває промисловість та виробничий сектор. Саме там традиційно була зайнята значна кількість чоловіків робітничих спеціальностей, які нині або служать у ЗСУ, або виїхали за кордон. У результаті підприємства стикаються не лише з обмеженнями, пов’язаними з безпековою ситуацією, нестабільністю енергопостачання та обережністю іноземних інвесторів, але й з елементарною нестачею робочих рук.
Для багатьох виробників дефіцит персоналу став критичним бар’єром для розвитку: компанії не можуть запускати нові лінії, збільшувати обсяги виробництва або виконувати контракти, навіть маючи на це попит.
Саме в цьому контексті в Україні почала формуватися тенденція до пошуку працівників за кордоном — зокрема в Індії, Пакистані, Бангладеші та інших країнах Азії. Для бізнесу це не «дешева альтернатива», а радше спроба закрити вакансії, на які вже тривалий час не вдається знайти українських кандидатів.
Однак поява цієї тенденції викликала активну суспільну дискусію. Серед основних побоювань — страх, що іноземні працівники «заберуть» робочі місця в українців, а також питання безпеки та ризиків нелегальної міграції. Додаткового резонансу додає і євроінтеграційний контекст: в Україні подано законопроєкт, який передбачає спрощення процедур перебування та працевлаштування іноземців, зокрема можливість отримання одного універсального дозволу замість кількох окремих.
Досвід компаній, які вже намагалися працевлаштовувати іноземців, показує: Україна наразі не є привабливим ринком праці для трудових мігрантів.
По-перше, безпековий фактор. Війна залишається ключовим стримувальним елементом, особливо для людей, які мають альтернативу у вигляді країн ЄС чи Близького Сходу.
По-друге, рівень заробітних плат. Навіть у дефіцитних галузях українські зарплати суттєво поступаються європейським. Для працівників з Азії, які часто розглядають міграцію як інструмент максимізації доходу, Україна програє конкуренцію Польщі, Чехії, Німеччині чи країнам Перської затоки.
По-третє, адміністративні та бюрократичні складнощі. Попри обговорення спрощення процедур, на практиці отримання дозволів на роботу та проживання в Україні залишається складним і тривалим процесом.
Ідея про те, що іноземні працівники — це «дешево і просто», не відповідає реальності. Насправді залучення одного працівника з-за кордону є складним і фінансово витратним процесом. З урахуванням рекрутингу, логістики та супроводу, загальні витрати роботодавця можуть коливатися в діапазоні від приблизно 80 до 200 тисяч гривень на одного працівника, не враховуючи заробітну плату та податки.
До цих витрат, окрім державних зборів за дозвіл на роботу, зазвичай входять:
1. юридичний та міграційний супровід оформлення дозволів і документів;
2. пошук кандидатів і реклама вакансій за кордоном;
3. організація комунікації з кандидатами, зокрема з урахуванням мовного бар’єру;
4. трансфер працівника з країни походження до України;
5. забезпечення тимчасовим житлом;
6. адаптація та інтеграція працівника безпосередньо на робочому місці.
Окремим викликом є культурні та мовні відмінності, які ускладнюють взаємодію в колективах, особливо у виробничому середовищі, де важливі швидка комунікація та дотримання стандартів безпеки.
Якщо говорити про залучення іноземних лікарів, вчителів, інженерів чи інших висококваліфікованих спеціалістів, ситуація ще складніша. У цьому сегменті Україна програє конкуренцію країнам ЄС не лише за рівнем оплати праці, а й за умовами життя, соціальними гарантіями та перспективами професійного розвитку.
Тому наразі говорити про масовий приїзд кваліфікованих іноземних кадрів до України не доводиться — навіть за умови спрощення законодавства.
Попит на працівників з-за кордону дійсно зростає — передусім через бажання бізнесу вижити та розвиватися попри всі виклики війни. І цілком ймовірно, що у разі прийняття нових законодавчих змін кількість іноземних працівників в Україні поступово збільшуватиметься.
Втім, уже зараз можна впевнено сказати: найближчим часом не існує ризику, що роботодавці масово віддаватимуть перевагу іноземцям замість українців. Залучення трудових мігрантів — це дорогий, складний і вимушений крок, а не стратегія заміщення місцевої робочої сили.
Для українського бізнесу українець залишається пріоритетним кандидатом — і з економічної, і з організаційної, і з соціальної точки зору. А трудова міграція з-за кордону сьогодні є радше інструментом «латання дірок» у найбільш дефіцитних сегментах, ніж загрозою для українського ринку праці.
Керівник відділу по роботі з персоналом в компанії «Хаскі Менеджмент» Ірина Труба про реалії ринку праці
Останнім часом в українському суспільстві дедалі частіше обговорюється тема трудової міграції, зокрема приїзду працівників з Індії. І це викликає у багатьох запитання: чи не заберуть вони робочі місця в українців? Як керівник відділу по роботі з персоналом в компанії «Хаскі», я хочу поділитися практичним поглядом на це питання.
Український ринок праці вже кілька років перебуває в умовах гострого дефіциту кадрів. Повномасштабна війна, мобілізація, трудова міграція українців за кордон – все це призвело до того, що в багатьох галузях робочих місць більше, ніж людей, готових їх зайняти.
У нашій практиці в аутсорсингу ми регулярно стикаємося з вакансіями, які місяцями залишаються відкритими. І нажаль це не ті позиції, за які сьогодні масово конкурують українці.
Працівники з Індії та інших країн Азії, як правило, залучаються на: фізично складні або монотонні роботи, позиції з позмінним графіком, вакансії з високою плинністю персоналу, роботи, на які локальний ринок не дає достатньої кількості кандидатів.
Я вважаю що вони не “відбирають” роботу, а закривають кадрові прогалини, без яких бізнес просто не може функціонувати.
Трудові мігранти з Індії не є загрозою для українських працівників. В умовах кадрового голоду вони стають інструментом підтримки економіки, а не її заміщення. Наше завдання – не протиставляти людей одне одному, а будувати ефективну, прозору та справедливу систему ринку праці.
Я переконана: робочі місця зникають не через мігрантів, а через зупинку бізнесу. І якщо залучення іноземних працівників допомагає цього уникнути – це рішення, яке варто розглядати без упереджень.